Фото без опису

Андрій народився у мальовничому селі Одрадне Дворічанського району Харківської області. Звичайний сільський хлопець, він зростав людиною з великим, щирим серцем і відкритою душею. Навчався у Колодязненській школі 1-3 ступенів, де його пам’ятають як веселого, доброзичливого та компанійського юнака. Він завжди був поруч, коли комусь потрібна була допомога, умів підтримати словом і ніколи не залишався байдужим до чужої біди.

Після дев’ятого класу Андрій вступив до Дворічанського ПТУ №63. Саме почав будувати свій життєвий шлях. З дитинства він захоплювався важкою технікою. Ще маленьким хлопцем міг годинами спостерігати, як працюють у полі камази, трактори та комбайни, розглядати машини, розпитувати дорослих про їхню будову та мріяв сам сісти за кермо. З роками це захоплення лише міцніло і переросло у справу його життя. Саме ця любов до техніки згодом стала важливою складовою його служби, де його вміння, досвід і відповідальність допомагали виконувати складні та небезпечні завдання.

3 січня 2025 року Андрій став на захист України. Служив у складі 225-ї бригади другого штурмового батальйону військової частини А7400 на посаді старшого водія автомобільного відділення підвозу боєприпасів у званні молодшого сержанта.

28 вересня 2025 року, під час виконання бойового завдання поблизу міста Охтирка Сумської області, Андрій отримав поранення, несумісні з життям.

 Побратими згадують його як щиру, порядну, добру і справедливу людину — того, на кого завжди можна було покластися.

У нього залишилися дружина та діти. Для своєї родини він був надійною опорою, для друзів -вірним товаришем, а для побратимів - справжнім братом.

Андрій гідно пройшов свій земний шлях, залишивши по собі світлу пам’ять, вдячність і тепло у серцях усіх, хто його знав.

Вічна пам’ять Герою.