Фото без опису

22 червня 1941 року, 4:00 ранку, мить ..., і шквал крові, болю і смерті. Він тривав кілька довгих років, одних із самих довгих років в житті тих, кому вдалося пережити весь цей жах на нашій землі. А багатьом не вдалося. Не судилось пережити цю мить, адже це тільки мить у тисячолітній історії всього нашого людства. Ми не забули про це…

Кожен раз в цей День ми згадуємо. Згадуємо про тих, хто так і не повернувся з цієї війни. Про тих, хто кров’ю і потом відстоював нашу перемогу. Про тих, хто першим прийняв на себе цей страшний удар і про тих, чиї життя були покалічені і зруйновані іншими людьми.  Людьми з сім’ями, у багатьох з яких теж були діти, і може онуки. І, напевно, вони теж хотіли жити в мирі та злагоді ...

Ніхто не забутий! Ніщо не забуте! Так ми говоримо своїм дітям. Ми стали передавати це з покоління в покоління. Ми закріпили цю пам’ятну дату в наших серцях. Україна встановила цю дату Указом Президента України від 17 листопада 2000 року № 1245/2000  «Про День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні». Ми пам’ятаємо. Ми сумуємо.

Ми вміли прощати завжди. Прощати і не ображатися на людство за те, що воно допустило подібний хід розвитку подій. Ми навчилися любити. Любити тих, хто дорогий нам, хто поруч з нами. Любити життя, а не смерть, ненависть і агресію.

Тому ми виграли тоді.

Тому перемагаємо зараз!